Любі учні, сьогодні у нас незвичайна виховна година.
Адже, саме 3 квітня прийнято вважати днем народження штрихового коду (штрих-коду) — одного з найпередовіших та найкорисніших винаходів 20 століття, яке покращило та прискорило процес обслуговування покупця.
Отже, штрих-код – спосіб запису даних, зручний для зчитування машиною. Найчастіше зустрічається штрих-код, записаний за допомогою смуг різної товщини, що містить інформацію про товар. Також існують штрих-коди, що складаються з точок, квадратів та інших геометричних фігур, які легко розпізнаються сканером для зчитування коду. Використовуються у торгівлі для ідентифікації товару, але в квитках, документах, авто, дослідженнях вченими тощо.
А хто ж винайшов таку новацію? Молодий інженер Давид Коллінз. Після закінчення інженерного факультету Массачусетського технологічного інституту у 1950-х роках він почав працювати на Пенсільванській залізниці, де йому довелося зіткнутися з рутинною роботою – сортуванням вагонів. Їх треба було перерахувати, з'ясувати номер і згідно з документацією визначити, куди кожен вагон має проїхати… Процедура довга, і без гарантії того, що не помилишся. Тоді й прийшла ідея висвітлювати номери вагонів прожекторами та зчитувати їх за допомогою фотоелементів. Інженер-винахідник, щоб зробити простіше впізнання номерів, запропонував записувати їх не лише простими цифрами, а й спеціальним кодом, який містив червоні та сині смуги, розташовані на вагоні у прямокутнику завдовжки півметра. Випробування підтвердили, що скануючі пристрої можуть правильно зчитувати код навіть за швидкості руху вагона близько 100 км/год. Однак Коллінз не заспокоївся. Успіх підштовхнув його до вдосконалення системи. В 1968 замість прожектора, який вимагав занадто багато електроенергії, він використовував сфокусований лазерний промінь. Розміри скануючого пристрою стали набагато меншими, зменшилося і саме маркування, що навело Коллінза на думку використовувати штрихове кодування не тільки на залізниці, але і як товарний код.
Пізніше, 1973 року у США було створено організацію “Універсальний товарний код”, яка пропагує використання штрих-кодів у промисловості та торгівлі.
А 1977 року в Західній Європі для ідентифікації споживчих товарів стала використовуватись аналогічна система під назвою “Європейський артикул”.
До речі, першим товаром, який був проданий за штрих-кодом (просканований на касі магазину), була жувальна гумка. Ця історична подія сталася 26 червня 1974 року в одному із супермаркетів міста Трой (штат Огайо, США).
В даний час частіше використовується штрих-код EAN-13, записаний за допомогою смуг різної товщини та за допомогою 13 цифр. Цим кодом маркується 80% продукції у світі. До речі, перші дві (або три) цифри в коді позначають країну-виробник товару.
Все частіше на упаковках, товарах і сторінках в Інтернеті ми бачимо чорно-білі квадрати-QR-коди. Це двомірний штрих-код, який містить певну інформацію. Абревіатура QR означає "quick response", що в перекладі з англійської - "швидкий відгук".
Найголовніша перевага QR-коду, завдяки якому він набув широкого поширення, це легке і швидке розпізнавання обладнання, що сканує. Дуже широко їх використовують власники мобільних пристроїв. Після встановлення в апарат спеціальної програми, що дозволяє розпізнавати код, користувач отримує можливість миттєво виконувати ряд дій - заносити в телефон текстову інформацію, переходити на посилання, завантажувати потрібні програми.
